Мої поезії

Дарунок долі

2014 рік

 Автор: Кузуб В.В.

Для мене ти - дарунок долі,

Мов промінь в темряві ночей.

Для мене ти - солодка воля

Після утомливих речей.

 Для мене ти - весняна казка

З щасливим, радісним кінцем.

Для мене ти - жадана ласка

З ясним і радісним лицем.

Для мене ти - безхмарне небо,

Волошок синь, степів безмір.

Для мене ти - це віра в себе,

Це міріади нічних зір!

Для мене ти - це ціла вічність,

Що схована у снах дібров.

Для мене ти - далека мрія,

Надія, Віра і Любов.

Присвята школі

Вже осінь обсипала золотом сад,

Й мелодія літа уже відлунала,

А я повертаюсь думками в той час,

Коли я тебе ще не знала, не знала…

Андріївська школо, домівко моя!

Путівку даєш ти в життєву дорогу,

І всі вчителі,наче рідна сім’я,

Й за успіхи наші

Ми славимо Бога! 

Слово про Тараса 

У цьому світі ми – єдині

У цьому світі ми – єдині!

Всіх зігріває нас одна зоря,

Що світить, променить іще й донині,

Ім’я їй – Слава Кобзаря.

Ми голос чуємо вже не одне століття,

Він з темряви, оков нас підійма,

Палким, жагучим Словом нищить лихоліття

Й здобути Волю Україну заклика.

Від заходу й до сходу – так єднає

Всіх щирих українців наш Тарас.

Тож, друзі, вірмо: ми усе здолаєм!

Бо Україна в серці кожного із нас. 

***

Біля отчого дому – вузенька стежина,

Де красуються мальви ген-ген із віків.

 Дорогою була його серцю Вкраїна,

 Яку палко навіки Тарас полюбив.

І криниця, й калина у рідному краю,

Степ широкий – одвічний дім козаків,

І вогонь Його Слова ще й досі палає,

Бо ж згасити любов цю ніхто не зумів.

Коли він говорив – то був клич до свободи,

Коли він малював, всім хотілося жить,

Коли він закликав до єднання народу,

Цим повагу і шану собі заслужив.

***

В тім саду, що весною уквітчаний цвітом,

Так багато хрущів над вишнями гудуть.

І озветься в душі щирим,  ніжним привітом

Те Шевченкове Слово, що й досі

не  можу  забуть :

І нескорене, й вічне, як сонце у небі,

Й благовісне, й пророче лунає  здаля,

Бо  у кожного й  нині відкриються очі –

І повстане з руїни вкраїнська земля.

Сумна встала до схід сонця

Україна - мати –

Знов почали вражі орди її розпинати:

Кращих синів убивають, землю розділяють,

Мову, звичаї народу – усе зневажають.

Та озвавсь до неї Голос, що знають всі люди,

Що народ наш вже віками

До боротьби будить:

« Світе тихий, краю милий!

Моя Україно! За що тебе сплюндровано?

За що, мамо, гинеш?...»

В одну мить пригадала

Істину відразу,

І заспівав її соловейко словами Тараса,

Защебетав на калині у зеленім гаю:

«Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!» >